?

Log in

No account? Create an account

Всем привет! Меня зовут Сергей Целиков. Представляю вашему вниманию свой первый короткометражный фильм. И, да... фильм действительно снят на черно-белую кинопленку!

Буду рад, если вам понравится моя короткометражка. Ну и, как говорится: "Ставьте лайки, пишите комментарии, критикуйте!".



ВЕЧІРКА НА КРАЮ ТЕМРЯВИ

ВЕЧІРКА НА КРАЮ ТЕМРЯВИ


Мрія критика – вгадати майбутній талант на самому початку. Втім, 28-річна киянка Катерина Горностай, випускниця Києво-Могилянської академії та знаменитої школи режисури документального кіна Марини Разбєжкіної, вже має кілька нагород, а її новий фільм, півгодинний “Бузок”, отримав приз Міжнародної федерації кінопреси (FIPRESCI) на останньому Одеському фестивалі.
Читать дальше...Свернуть )

ЗАХИСТ

beatles 5

1 червня — Міжнародний день захисту дітей. А ще — рівно 50 років, як диск The Beatles. Sgt. Pepper’s Lonely Hearts Club Band (перекладати цю назву — поганий тон, та все ж нагадаю, що це «Оркестр клубу самотніх сердець сержанта Пеппера») став «золотим» у Великобританії та США і вийшов на першу позицію в хіт-парадах; у Великобританії він протримався в лідерах 27 тижнів, у США — 19.
Читать дальше...Свернуть )

СПІВЧУТТЯ
225c474a3268
На минулому тижні в прокат вийшов фільм-лауреат цьогорічного «Оскара» - драма «Місячне сяйво».

«Місячне сяйво» — роман виховання в трьох частинах про дорослішання темношкірого парубка. Читать дальше...Свернуть )

КАПІТУЛЯЦІЯ

КАПІТУЛЯЦІЯ

55d5bb79c32f71

Фестиваль документального кіна Docudays UA у Києві на минулому тижні завершився норвезько-латвійським фільмом під патетичною назвою «День звільнення».
Ця стрічка присвячена концерту словенської рок-групи «Лайбах» у Пхеньяні - столиці Корейської Народно-Демократичної Республіки. Читать дальше...Свернуть )

ДЕСЯТЬ ТИСЯЧ СОНЦЬ
(розділ «Галюцинації»)
80754
«Хіросіма, кохання моє» - повнометражний дебют Алена Рене – разом зі стрічками «На останньому подиху» Годара та «400 ударів» Трюффо, є одним з ключових фільмів французької «нової хвилі». Картина відзначена призом ФІПРЕСІ в Каннах.
****

Це мала би бути любовна сцена.

Двоє сплетених тіл, жодних характерних рис, хіба що фактура шкіри змінюється під струменем піску, під опадами блискіток, схожих на сніг: суха шкіра, зволожена шкіра, статичні обійми, ієрогліф злиття.

Натомість, розвиток дії підпорядкований закадровому монологу. Жіночий голос то рівно, то патетично розповідає про Хіросіму – не про місто, а про катастрофу, марковану цим топонімом. Одна за одною оповідь супроводжують різні сцени, що, втім, на початку нагадують туристичний атракціон. Якась ідеалізована японська лікарня зі східними ширмами, вишикуваним персоналом і пацієнтками в охайних кімоно. Тривалі проходи добре освітленими коридорами і сходами. Неонова модель атома: веселе мигтіння ядра, електрони на орбітах. Музей з фотографіями, макетами, зразками біологічних та неорганічних матеріалів, переінакшених Вибухом, і, зрештою, фільми, “створені з максимальною серйозністю”.

Останні являють собою ті ж таки реконструкції: масштабно поставлені, віртуозно зняті, експресивно зіграні професійними акторами наслідки бомбардування, неможливі для документування перші секунди після атомного удару. Все зроблено як слід, з потужними візуальними акцентами: чоловік серед вогню розмахує руками і кричить просто в камеру, люди йдуть серед руїн по груди у воді, обпечена дитина стоїть посеред маси постраждалих. Тобто – знову атракціон, хоча й моторошний.

Однак голос веде далі, і на екрані вже правдива хроніка: чорний пес без ноги, перебинтована жінка з дитиною, хлопчик, який несе немовля. Образи спотвореної людської плоті підсилюються текстом Маргеріт Дюрас про кохання і пам'ять: “Як у коханні живе ця ілюзія здатності до нескінченної пам’яті, так і я зберегла про Хіросіму ілюзію, нібито ніколи її не забуду”. Ця фраза супроводжує кадр, який забути направду важко - обличчя жінки з випаленим оком. Подальші слова про тих, хто вижив, про отруйні дощі, про відродження життя звучать радше як постскриптум до цієї частини фільму.

Сюжетно “Хіросіма, кохання моє” – це зустріч двох травматичних досвідів. Що візуально означає зіткнення просторів головних героїв. Хіросіма подана в пролозі як масивний психогеографічний, історико-етичний знак, у тяжкому хорі незаперечних доказів. Крім того, ці кадри – від музейних імітацій до обпікаючого документа – і є самим Луї (Еджі Окада), яким його бачить Еллі (Еммануель Ріва). Про те, що сталось 14 років тому, Луї знає лише від батьків, і його рефрен-відповідь “ти нічого не знаєш про Хіросіму” позбавлена інтимної інтонації; про героя Окади також нічого не вдається довідатися. До того ж, сам персонаж фактично не розроблений: Окада найчастіше залишається в тіні, відходить на задній план, відступає за край кадру. Власне, Луї потрібен як сюжетний привід, як схематичний конструкт співрозмовника, чи, скоріше, слухача, перед яким Еллі врешті-решт виговориться. Її історія триває у Невері, невідомому, але підкреслено художньо відтвореному.

Hiroshima-2

Цього міста фактично не існує, воно залишається узагальненими декораціями давньої трагедії (загибель молодого німця, коханого Еллі), складеними з малих і середніх фактур стін, будиночків, дерев, провулків, тихої провінційної річки, розсипаного каміння. Наскільки сучасним, неоновим, електризованим є японський мегаполіс, настільки старовидним, по-європейськи присмерковим і непорушним постає Невер. Така асиметрія, неспівмірність – анатомічна властивість однієї й тієї самої історії, чудово підтвердженої сценою блукань Еллі нічною Хіросімою. Її сполучення з вулицями Невера бачимо в кількох довгих операторських планах. Це знову Еллі, знову її монолог, цілковито позбавлений часового виміру, тож минуле й теперішнє постають на об'єднаній території. І йдеться не про віднайдення втраченого часу, а про дещо зовсім інакше.

Адже раннього Рене цікавить візуальна матерія у станах цілковитої невизначеності, деформації, переходу, стирання кордонів – що викликане чи то створенням чогось нового, чи поступовою руйнацією. Його ієрогліфічні об'єкти – відбитки, зроблені на порозі хаосу, в передостанню мить відмови від усталеної форми. У “Хіросімі” Рене досягає цього змішуванням різних архітектурних об'ємів через неквапний рух камери Саші Верні, що окселентує розміреному ритму кроків Еллі, та через монтаж. Близька взаємна анігіляція Хіросіми і Невера у цьому справді кульмінаційному епізоді дорівнює пошуку забуття: одна з частин історії мусить відійти назавжди.

Відтак, є Хіросіма-катастрофа і Хіросіма як місце зустрічі двох, що вижили на війні, і є також Невер як умоглядна позначка на мапі і Невер – вмістище єдиної, унікальної драми. Наскільки Хіросіма, з наскрізною порожнечею площ і коридорів, з руйнуваннями й каліцтвами, що виходять за межі людського сприйняття, "існує" – настільки "не існує" міста Невер, і навпаки: все пережите Еллі в Невері зводить японське місто до другорядної пригоди. Хіросіма – колосальний опік колективної пам'яті. Невер – опік свідомості Еллі. Хитка рівновага пам'яті і забуття – і є кохання як таке, занурене в потік спогадів, здатний перерватися будь-якої миті.

Тому єдиний спосіб не забути про одне одного – прийняти найстрашніші з імен, відмовившись від своїх. Не ніжність і не обіцянки, не втіха і не пошуки порятунку, а саме біль. Біль, народжений початковими кадрами, розжареним джгутом у десять тисяч сонць, пропікає час і плівку і врешті-решт поєднує дві самотні душі. Хіросіму і Невер.

_____________

Хіросіма, кохання моє / Hiroshima mon amour (1959, Франція-Японія, 88`), режисура – Ален Рене, сценарій: Маргеріт Дюрас, оператори: Саша Верні, Мітіо Такахасі, актори: Емманюель Ріва, Ейдзі Окада; виробництво: «Argos Films», «Como Films», «Daiei Studios», «Pathé Entertainment».

Дмитро Десятерик, «День»

Попередні глави:
Передмова http://d-desyateryk.livejournal.com/744377.html
"Європа", Ларс фон Трієр http://d-desyateryk.livejournal.com/744915.html
"Персона", Інгмар Бергман http://d-desyateryk.livejournal.com/746992.html
"Година вовка", Інгмар Бергман http://d-desyateryk.livejournal.com/747732.html
“Фотозбільшення”, Мікеланджело Антоніоні http://d-desyateryk.livejournal.com/748729.html
«Вигодуй ворона», Карлос Саура http://d-desyateryk.livejournal.com/749492.html

МУРАТОВА

МУРАТОВА
Розмова з живою легендою українського кіна
1muratova
Свій попередній фільм — «Вічне повернення» — Кіра Муратова зняла 2012-го. Відтоді відбулось чимало змін. Безумовною величиною залишилось місце Муратової в українському та світовому кіні.
Я стою перед старовинним одеським будинком. Це — сіра кам’яниця в модерністському стилі початку ХХ століття, з кількома меморіальними табличками на фасаді. Крізь арку видно залитий сонцем двір.Читать дальше...Свернуть )

ПРОБУДЖЕННЯ ЗА МИТЬ ДО ПОСТРІЛУ
(розділ «Галюцинації»)

1444560650_2

Драма «Вигодуй ворона» - одна з найважливіших у фільмографії видатного іспанського режисера Карлоса Саури. У 1976 році фільм відзначений призом журі Канського фестивалю.
***
Сніданок перед виходом до школи.Читать дальше...Свернуть )

ВІДБИТОК
(п'ять версій зникнення пана Т.)
/розділ "Галюцинації/
fotouvelichenie-27
Сказати про “Фотозбільшення” Мікеланджело Антоніоні з його славою “улюбленого фільму структуралістів” щось нове вкрай складно. Хіба що обмежитись деякими спостереженнями, настільки ж суб'єктивними, наскільки спонтанними й уривчастими, та від того не менш "структуралістськими".
Читать дальше...Свернуть )

ЗАСЛІПЛЕНИЙ
p_F
Місце розв'язки – ліс. Нападають п'ятеро. Завдають різких, миттєвих ударів, тіло атакованого, художника Йогана Борга (Макс фон Зюдов), вкривається кривавими слідами. Йоганова дружина Альма (Лів Ульман), наче в поганому сні безпорадно спостерігаючи за розправою, беззвучно кричить, відвертається у відчаї. Йоган падає, з останніх сил підводиться. Його повіки дивно тремтять. Чудовиська чомусь заспокоюються й, ледь помітно посміхаючись, відступають. Хащі поглинають і їхню жертву. Альмі залишається тільки засвідчити остаточність його зникнення.Читать дальше...Свернуть )