desyateryk (d_desyateryk) wrote in ua_kino,
desyateryk
d_desyateryk
ua_kino

КІНО ПІСЛЯ ОСВЄНЦИМУ. «Хіросіма, кохання моє», Ален Рене

ДЕСЯТЬ ТИСЯЧ СОНЦЬ
(розділ «Галюцинації»)
80754
«Хіросіма, кохання моє» - повнометражний дебют Алена Рене – разом зі стрічками «На останньому подиху» Годара та «400 ударів» Трюффо, є одним з ключових фільмів французької «нової хвилі». Картина відзначена призом ФІПРЕСІ в Каннах.
****

Це мала би бути любовна сцена.

Двоє сплетених тіл, жодних характерних рис, хіба що фактура шкіри змінюється під струменем піску, під опадами блискіток, схожих на сніг: суха шкіра, зволожена шкіра, статичні обійми, ієрогліф злиття.

Натомість, розвиток дії підпорядкований закадровому монологу. Жіночий голос то рівно, то патетично розповідає про Хіросіму – не про місто, а про катастрофу, марковану цим топонімом. Одна за одною оповідь супроводжують різні сцени, що, втім, на початку нагадують туристичний атракціон. Якась ідеалізована японська лікарня зі східними ширмами, вишикуваним персоналом і пацієнтками в охайних кімоно. Тривалі проходи добре освітленими коридорами і сходами. Неонова модель атома: веселе мигтіння ядра, електрони на орбітах. Музей з фотографіями, макетами, зразками біологічних та неорганічних матеріалів, переінакшених Вибухом, і, зрештою, фільми, “створені з максимальною серйозністю”.

Останні являють собою ті ж таки реконструкції: масштабно поставлені, віртуозно зняті, експресивно зіграні професійними акторами наслідки бомбардування, неможливі для документування перші секунди після атомного удару. Все зроблено як слід, з потужними візуальними акцентами: чоловік серед вогню розмахує руками і кричить просто в камеру, люди йдуть серед руїн по груди у воді, обпечена дитина стоїть посеред маси постраждалих. Тобто – знову атракціон, хоча й моторошний.

Однак голос веде далі, і на екрані вже правдива хроніка: чорний пес без ноги, перебинтована жінка з дитиною, хлопчик, який несе немовля. Образи спотвореної людської плоті підсилюються текстом Маргеріт Дюрас про кохання і пам'ять: “Як у коханні живе ця ілюзія здатності до нескінченної пам’яті, так і я зберегла про Хіросіму ілюзію, нібито ніколи її не забуду”. Ця фраза супроводжує кадр, який забути направду важко - обличчя жінки з випаленим оком. Подальші слова про тих, хто вижив, про отруйні дощі, про відродження життя звучать радше як постскриптум до цієї частини фільму.

Сюжетно “Хіросіма, кохання моє” – це зустріч двох травматичних досвідів. Що візуально означає зіткнення просторів головних героїв. Хіросіма подана в пролозі як масивний психогеографічний, історико-етичний знак, у тяжкому хорі незаперечних доказів. Крім того, ці кадри – від музейних імітацій до обпікаючого документа – і є самим Луї (Еджі Окада), яким його бачить Еллі (Еммануель Ріва). Про те, що сталось 14 років тому, Луї знає лише від батьків, і його рефрен-відповідь “ти нічого не знаєш про Хіросіму” позбавлена інтимної інтонації; про героя Окади також нічого не вдається довідатися. До того ж, сам персонаж фактично не розроблений: Окада найчастіше залишається в тіні, відходить на задній план, відступає за край кадру. Власне, Луї потрібен як сюжетний привід, як схематичний конструкт співрозмовника, чи, скоріше, слухача, перед яким Еллі врешті-решт виговориться. Її історія триває у Невері, невідомому, але підкреслено художньо відтвореному.

Hiroshima-2

Цього міста фактично не існує, воно залишається узагальненими декораціями давньої трагедії (загибель молодого німця, коханого Еллі), складеними з малих і середніх фактур стін, будиночків, дерев, провулків, тихої провінційної річки, розсипаного каміння. Наскільки сучасним, неоновим, електризованим є японський мегаполіс, настільки старовидним, по-європейськи присмерковим і непорушним постає Невер. Така асиметрія, неспівмірність – анатомічна властивість однієї й тієї самої історії, чудово підтвердженої сценою блукань Еллі нічною Хіросімою. Її сполучення з вулицями Невера бачимо в кількох довгих операторських планах. Це знову Еллі, знову її монолог, цілковито позбавлений часового виміру, тож минуле й теперішнє постають на об'єднаній території. І йдеться не про віднайдення втраченого часу, а про дещо зовсім інакше.

Адже раннього Рене цікавить візуальна матерія у станах цілковитої невизначеності, деформації, переходу, стирання кордонів – що викликане чи то створенням чогось нового, чи поступовою руйнацією. Його ієрогліфічні об'єкти – відбитки, зроблені на порозі хаосу, в передостанню мить відмови від усталеної форми. У “Хіросімі” Рене досягає цього змішуванням різних архітектурних об'ємів через неквапний рух камери Саші Верні, що окселентує розміреному ритму кроків Еллі, та через монтаж. Близька взаємна анігіляція Хіросіми і Невера у цьому справді кульмінаційному епізоді дорівнює пошуку забуття: одна з частин історії мусить відійти назавжди.

Відтак, є Хіросіма-катастрофа і Хіросіма як місце зустрічі двох, що вижили на війні, і є також Невер як умоглядна позначка на мапі і Невер – вмістище єдиної, унікальної драми. Наскільки Хіросіма, з наскрізною порожнечею площ і коридорів, з руйнуваннями й каліцтвами, що виходять за межі людського сприйняття, "існує" – настільки "не існує" міста Невер, і навпаки: все пережите Еллі в Невері зводить японське місто до другорядної пригоди. Хіросіма – колосальний опік колективної пам'яті. Невер – опік свідомості Еллі. Хитка рівновага пам'яті і забуття – і є кохання як таке, занурене в потік спогадів, здатний перерватися будь-якої миті.

Тому єдиний спосіб не забути про одне одного – прийняти найстрашніші з імен, відмовившись від своїх. Не ніжність і не обіцянки, не втіха і не пошуки порятунку, а саме біль. Біль, народжений початковими кадрами, розжареним джгутом у десять тисяч сонць, пропікає час і плівку і врешті-решт поєднує дві самотні душі. Хіросіму і Невер.

_____________

Хіросіма, кохання моє / Hiroshima mon amour (1959, Франція-Японія, 88`), режисура – Ален Рене, сценарій: Маргеріт Дюрас, оператори: Саша Верні, Мітіо Такахасі, актори: Емманюель Ріва, Ейдзі Окада; виробництво: «Argos Films», «Como Films», «Daiei Studios», «Pathé Entertainment».

Дмитро Десятерик, «День»

Попередні глави:
Передмова http://d-desyateryk.livejournal.com/744377.html
"Європа", Ларс фон Трієр http://d-desyateryk.livejournal.com/744915.html
"Персона", Інгмар Бергман http://d-desyateryk.livejournal.com/746992.html
"Година вовка", Інгмар Бергман http://d-desyateryk.livejournal.com/747732.html
“Фотозбільшення”, Мікеланджело Антоніоні http://d-desyateryk.livejournal.com/748729.html
«Вигодуй ворона», Карлос Саура http://d-desyateryk.livejournal.com/749492.html
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments